[ Добавить новость ]
Долинщина : сьогодення та погляд в майбутнє
Долинщина знаходиться у західній частині Івано-Франківської області і займає територію понад тисячу квадратних кілометрів. На території району є 29 сільських, 1 міська і одна селищна Ради депутатів, яким підпорядковано 43 населені пункти. Населення Долинського району 69 400 чоловік. Лісові запаси та багаті на корисні копалини надра краю дали поштовх для розвитку солеваріння, лісозаготівлі, деревообробки, нафто-газовидобутку. Більшу частину Долинського району складають гори і ліси. Клімат помірно-континентальний, вологий, прохолодний влітку і м'який взимку.
Долинщина ділиться на передгірську і гірську частини. У горах беруть початок усі річки регіону. Найбільша з них - Свіча, що бере свій початок з хребта Вишківських гір Горган на висоті 1155 м. над рівнем моря, і, пропливши 167 км., впадає в Дністер на Львівщині. Другою за величиною є ріка Мізунька (51 км). Найбільшим серед штучних водойм вважається Долинське міське озеро, яке займає 25-гектарну площу, і містить понад 600 тис. кубометрів води. Воно є окрасою усієї Долинщини і прилягає до міського парку
Місто Долина - центр усієї Долинщини, одне з найстаріших міст Галичини. Свідченням цього є гора Знесіння, на якій у 12ст. вже існував монастир, назва якого відобразилася у найменуванні гори. Він проіснував, до навали татаро – монголів в середині 13 ст. Цікаво, що і до сьогоднішнього часу, на протязі століть, не втрачена традиція встановлення хреста на місці тогочасної монастирської церкви.
У підніжжі гори Знесіння знаходяться будівлі сільзаводу, або «Саліни», як його називали жителі міста. Збудований на початку 20ст. на місці старого, що згорів під час пожежі 1789 року. А взагалі, сіль була початком і подальшою основою життя міста від його появи в кінці X ст, і до середини XX ст., коли в Долині почався видобуток нафти.
Що являла собою «Саліна» в кращі часи своєї життєдіяльності, видно із допоміжних будівель, що її оточують, утворюючи своєрідне містечко, що збереглось частково і по сьогоднішній день. Воно складається з півтора десятків, порівняно невеликих будиночків, що мали різне призначення. Всі вони вирішені в єдиному архітектурному стилі з характерними червоно черепичними силуетами дахів, На превеликий жаль, завод, його цехи тепер являють майже суцільну руїну, яку навряд чи можна реанімувати. А це була фактично найкраща солеварня Галичини, слава Долини, її найпотужніший економічний двигун. На гербі, що належить на даний час як місту так і району, розміщено 5 білосніжних топок солі - спомин її історії.
В кінці XII ст. на цьому місці виникло поселення, його жителі видобували сіль, займалися землеробством і скотарством. У середині XIV ст. Долину захопили польські магнати. З цього часу поселення часто переходило від одних орендарів до інших. Всі вони жорстоко експлуатували місцевих жителів. У XV ст. місто було центром Долинського староства.
Протягом кількох десятиліть XVІ ст. Долина економічно зросла завдяки збільшенню видобутку солі й пожвавленню торгівлі. В 1525 році місту було надане магдебурзьке право, згідно з яким запроваджувалося самоврядування, жителям дозволялось варити сіль, проводити торги і ярмарки. Відтоді торги тут влаштовували що¬понеділка, а ярмарки — двічі на рік.
Вся Стара Долина (як тепер називають цю частину міста) також являє собою сумну картину. А тут були (деякі збереглись) споруди відомих українських архітекторів минулого. До них можна віднести церкву Різдва Пресвятої Богородиці, будівництво якої було завершено 1896 року. Цей величний мурований храм найкраще зберігся із всіх пам’яток минулого у нашому місті. Архітектурний стиль церкви гармонійно поєднаний із внутрішнім її
оздобленням, над яким працювали кращі майстри Галичини.
Із культових споруд непогано зберігся також костел св. Анни, збудований в середині 19 ст. В центрі старої частини міста, на братській могилі воїнів, що загинули під час звільнення Долинщини від фашистських загарбників влітку 1944 року, встановлений меморіальний комплекс ( 1969 р. ), автором якого є відомий скульптор Аркадій Мацієвський. Він створив також пам’ятник Т. Шевченку, що біля міського озера ( 1970р.р, реконструкція 1988 року ).
Неподалік знаходиться ще один монумент, але вже нашого часу – це Пам’ятник борцям за Українську державу, створений скульпторами В. Яричем і Я. Юзьковим, вихідцями з Долинщини. Відкритий 18 серпня 2002 року. В.Ярич також автор пам’ятника Грушевському, встановленому на проспекті Незалежності 1993 року.
Важливим культурно – освітнім центром Долинщини є музей «Бойківщина», заснований 1998 року, будівля споруджена на кошти відомих в українському світі меценатів Омеляна і Тетяни Антоновичів. Відкриття нового приміщення музею було приурочене до 1-го Всесвітнього Бойківського фестивалю на Івано – Франківщині, що відбувся 3 – 5 вересня 2003 року. Саме в музеї можна почерпнути інформацію про Долинщину і її пам’ятні місця.
Недалеко від Долини, в селі Надієві знаходиться пам’ятник Т.Шевченку, створений жителями села до 50 – ліття його смерті 1912 року. Це один із перших пам’ятників Великому Кобзареві в Галичині.
Чи не найважливішою духовно – історичною пам’яткою нашого краю є Гошівський монастир, в якому знаходиться копія чудотворної ікони Божої матері з м. Белз. Вже один його зовнішній вигляд хвилює кожного, хто проїжджає чи проходить повз, своїм силуетом і демонструє як геніально наші предки зуміли поєднати природні форми ландшафту з поняттям духовності у найвищому розумінні цього поняття. Монастир започаткований ще у 16 ст. і , безумовно, має велику, важливу для всіх нас історію.
В селі Витвиці можна познайомитись із ще одним музеєм. Він присвячений Зіновію Краківському, вихідцю із цього села, політв’язню радянських концтаборів, поету і публіцисту. Шана до нього увіковічена односельцями також бронзовим пам’ятником.
Видатним місцем історичного минулого Долинщини є і меморіал біля села Липи, на місці штабу старшинської школи «Олені», де перебували також члени крайового проводу ОУН, під керівництвом легендарного Роберта. Всі вони героїчно загинули тут восени 1946 року.
Найстарішим храмом на Долинщині є мурована церква Успення Пресвятої Діви Марії у селі Пацикові біля Вигоди ( 1691р. ), яка добре збереглася.
В цьому ж напрямку знаходиться ще один цікавий об’єкт для туристів, він має назву «Карпатський трамвай». Це унікальна вузькоколійка, збудована на початку 20ст., яка бере свій початок із селища Вигоди і може допомогти добратися у віддалені місця Карпат. Тут розроблені і діють маршрути, зокрема до гори Магури (1354м над рівнем моря ).
Важливою ланкою у ланцюгу бойківських маршрутів є музей І.Франка у селі Лолині, який почав формуватись на початку 1980-х років. Поштовхом, приводом для цього стала романтична історія стосунків молодого Франка із родиною пароха Лолина – Михайла Рошкевича, зокрема з його дочкою Ольгою.
Для тих, хто цікавиться Бойківщиною, її екзотикою і красою може послужити відвідання населених пунктів Вишівського куща : Шевченкового, Мислівки, Вишкова, Семичова.
Долинщина знаходиться у західній частині Івано-Франківської області і займає територію понад тисячу квадратних кілометрів. На території району є 29 сільських, 1 міська і одна селищна Ради депутатів, яким підпорядковано 43 населені пункти. Населення Долинського району 69 400 чоловік. Лісові запаси та багаті на корисні копалини надра краю дали поштовх для розвитку солеваріння, лісозаготівлі, деревообробки, нафто-газовидобутку. Більшу частину Долинського району складають гори і ліси. Клімат помірно-континентальний, вологий, прохолодний влітку і м'який взимку.Долинщина ділиться на передгірську і гірську частини. У горах беруть початок усі річки регіону. Найбільша з них - Свіча, що бере свій початок з хребта Вишківських гір Горган на висоті 1155 м. над рівнем моря, і, пропливши 167 км., впадає в Дністер на Львівщині. Другою за величиною є ріка Мізунька (51 км). Найбільшим серед штучних водойм вважається Долинське міське озеро, яке займає 25-гектарну площу, і містить понад 600 тис. кубометрів води. Воно є окрасою усієї Долинщини і прилягає до міського парку
Місто Долина - центр усієї Долинщини, одне з найстаріших міст Галичини. Свідченням цього є гора Знесіння, на якій у 12ст. вже існував монастир, назва якого відобразилася у найменуванні гори. Він проіснував, до навали татаро – монголів в середині 13 ст. Цікаво, що і до сьогоднішнього часу, на протязі століть, не втрачена традиція встановлення хреста на місці тогочасної монастирської церкви.
У підніжжі гори Знесіння знаходяться будівлі сільзаводу, або «Саліни», як його називали жителі міста. Збудований на початку 20ст. на місці старого, що згорів під час пожежі 1789 року. А взагалі, сіль була початком і подальшою основою життя міста від його появи в кінці X ст, і до середини XX ст., коли в Долині почався видобуток нафти.
Що являла собою «Саліна» в кращі часи своєї життєдіяльності, видно із допоміжних будівель, що її оточують, утворюючи своєрідне містечко, що збереглось частково і по сьогоднішній день. Воно складається з півтора десятків, порівняно невеликих будиночків, що мали різне призначення. Всі вони вирішені в єдиному архітектурному стилі з характерними червоно черепичними силуетами дахів, На превеликий жаль, завод, його цехи тепер являють майже суцільну руїну, яку навряд чи можна реанімувати. А це була фактично найкраща солеварня Галичини, слава Долини, її найпотужніший економічний двигун. На гербі, що належить на даний час як місту так і району, розміщено 5 білосніжних топок солі - спомин її історії. В кінці XII ст. на цьому місці виникло поселення, його жителі видобували сіль, займалися землеробством і скотарством. У середині XIV ст. Долину захопили польські магнати. З цього часу поселення часто переходило від одних орендарів до інших. Всі вони жорстоко експлуатували місцевих жителів. У XV ст. місто було центром Долинського староства.
Протягом кількох десятиліть XVІ ст. Долина економічно зросла завдяки збільшенню видобутку солі й пожвавленню торгівлі. В 1525 році місту було надане магдебурзьке право, згідно з яким запроваджувалося самоврядування, жителям дозволялось варити сіль, проводити торги і ярмарки. Відтоді торги тут влаштовували що¬понеділка, а ярмарки — двічі на рік.
Вся Стара Долина (як тепер називають цю частину міста) також являє собою сумну картину. А тут були (деякі збереглись) споруди відомих українських архітекторів минулого. До них можна віднести церкву Різдва Пресвятої Богородиці, будівництво якої було завершено 1896 року. Цей величний мурований храм найкраще зберігся із всіх пам’яток минулого у нашому місті. Архітектурний стиль церкви гармонійно поєднаний із внутрішнім її
оздобленням, над яким працювали кращі майстри Галичини.
Із культових споруд непогано зберігся також костел св. Анни, збудований в середині 19 ст. В центрі старої частини міста, на братській могилі воїнів, що загинули під час звільнення Долинщини від фашистських загарбників влітку 1944 року, встановлений меморіальний комплекс ( 1969 р. ), автором якого є відомий скульптор Аркадій Мацієвський. Він створив також пам’ятник Т. Шевченку, що біля міського озера ( 1970р.р, реконструкція 1988 року ).Неподалік знаходиться ще один монумент, але вже нашого часу – це Пам’ятник борцям за Українську державу, створений скульпторами В. Яричем і Я. Юзьковим, вихідцями з Долинщини. Відкритий 18 серпня 2002 року. В.Ярич також автор пам’ятника Грушевському, встановленому на проспекті Незалежності 1993 року.
Важливим культурно – освітнім центром Долинщини є музей «Бойківщина», заснований 1998 року, будівля споруджена на кошти відомих в українському світі меценатів Омеляна і Тетяни Антоновичів. Відкриття нового приміщення музею було приурочене до 1-го Всесвітнього Бойківського фестивалю на Івано – Франківщині, що відбувся 3 – 5 вересня 2003 року. Саме в музеї можна почерпнути інформацію про Долинщину і її пам’ятні місця.
Недалеко від Долини, в селі Надієві знаходиться пам’ятник Т.Шевченку, створений жителями села до 50 – ліття його смерті 1912 року. Це один із перших пам’ятників Великому Кобзареві в Галичині.
Чи не найважливішою духовно – історичною пам’яткою нашого краю є Гошівський монастир, в якому знаходиться копія чудотворної ікони Божої матері з м. Белз. Вже один його зовнішній вигляд хвилює кожного, хто проїжджає чи проходить повз, своїм силуетом і демонструє як геніально наші предки зуміли поєднати природні форми ландшафту з поняттям духовності у найвищому розумінні цього поняття. Монастир започаткований ще у 16 ст. і , безумовно, має велику, важливу для всіх нас історію.
В селі Витвиці можна познайомитись із ще одним музеєм. Він присвячений Зіновію Краківському, вихідцю із цього села, політв’язню радянських концтаборів, поету і публіцисту. Шана до нього увіковічена односельцями також бронзовим пам’ятником.Видатним місцем історичного минулого Долинщини є і меморіал біля села Липи, на місці штабу старшинської школи «Олені», де перебували також члени крайового проводу ОУН, під керівництвом легендарного Роберта. Всі вони героїчно загинули тут восени 1946 року.
Найстарішим храмом на Долинщині є мурована церква Успення Пресвятої Діви Марії у селі Пацикові біля Вигоди ( 1691р. ), яка добре збереглася.
В цьому ж напрямку знаходиться ще один цікавий об’єкт для туристів, він має назву «Карпатський трамвай». Це унікальна вузькоколійка, збудована на початку 20ст., яка бере свій початок із селища Вигоди і може допомогти добратися у віддалені місця Карпат. Тут розроблені і діють маршрути, зокрема до гори Магури (1354м над рівнем моря ).
Важливою ланкою у ланцюгу бойківських маршрутів є музей І.Франка у селі Лолині, який почав формуватись на початку 1980-х років. Поштовхом, приводом для цього стала романтична історія стосунків молодого Франка із родиною пароха Лолина – Михайла Рошкевича, зокрема з його дочкою Ольгою.
Для тих, хто цікавиться Бойківщиною, її екзотикою і красою може послужити відвідання населених пунктів Вишівського куща : Шевченкового, Мислівки, Вишкова, Семичова.
